Кажуть, що думки із часом набувають матеріальних форм.  Кажуть, що люди, які залишилися в суспільній пам’яті, не вмирають, а продовжують існувати в потойбічному вимірі примарної інформаційної тіні, наповнюючи власними вчинками духовне поле планети. Подейкують, що опівночі тіні забутих героїв кристалізуються в світлі ліхтарів, і рідкі перехожі, що заблукали в нічній плутанині з доріг та штучного світла, можуть побачити їх, та навіть звернутися, з п’яного глузду приймаючи за таких же не сповна розуму чудаків. Говорять, що кожна тінь має своє улюблене місце, де щоночі лякає котів та ледь тверезих спостерігачів. 

Наша тінь, про яку піде мова, також має своє улюблене місце – центральний проспект міста, колись губернського, колись в ім’я імператриці. Чомусь саме він, тоді ще просто Велика вулиця, ця брудна та смердюча козячим  лайном дірка у просторі, сподобалася  нашій тіні ще два  з гаком сторіччя назад, у ті часи, коли тінь була ще не старим, енергійним чоловіком, прибувшим за призначенням в це сонне маленьке містечко. Тінь ще тоді прилипла до підішв хазяїна і щоранку пленталася із центральної частини міста на пагорб до адміністративних установ, де тіло заробляло собі на прожиток почесною губернаторською службою. Губернатор (а саме про його сучасну тінь йде мова) мав німецьке коріння, про що свідчило недовге, жорстке на вимов,  прізвище та педантичність характеру. Але саме це місто навіки визначило його громадянство та національність. 

Чомусь ця «провінциальная  дира» одразу припала до душі новому губернаторові. Вона була  немов білий аркуш паперу – твори що хочеш, на власний самк і розсуд. І губернатор, немов справжній митець,  зі властивими йому педантичністю та старанністю почав благоустроювати місто на кшталт бачених їм європейських зразків містобудівного мистецтва:  наказав зрити яри, впорядкувати набережну та побудувати водопровід. Але найбільш любимим, виколисаним своїм дітищем, губернатор вважав центральний проспект. Адже він сам запропонував типову для європейських аналогів, систему благоустрою проїздів – бульвар – симетричні насадження по обох боках проспекту та  щодня прогулюючись по незмінному маршруту на власні очі спостерігав за тим, як ростуть бузок та липи і чи не об’їдають молоду паросль брудні свині. Щодня губернатор надягав стареньку шинель, яка стала приводом до кепкувань в місцевих заможних колах, та любовно обходив свої володіння, розмовляючи із кожним деревом, відганяючи кіз та свиней  із власної території. 

Подейкували, що в губернатора є позашлюбний син, якого начебто народила якась селянка, і навіть на користь губернатора казали, що той, хоч і не визнав останнього, але утримував до кінця своїх днів. "Визнати байстрюка? Ще чого!" – сказав би губернатор, якщо й справді зважав би на пересуди та чутки. Йому  вистачило першого, невдалого шлюбу з отой, як її? Вже за стільки років і не згадаєш як її звали…

 

Скільки всього змінилися з того часу, як стареньку шинель губернатора на старому горищі з’їла моль, а перші насаджені їм дерева вигнили від турботи нащадків...  Он керосинові ліхтарі, що були такою новинкою для губернаторської тіні, вже замінили електричним сяйвом, а улюблений проспект заполонили залізні чудовиська та строкатий гомінкий натовп.

 

Але вночі, коли метушня стихає, розчиняючись під тиском нічної темряви, тінь виходить на широкий проспект, помилуватися цим вже не губернським і не в ім’я імператриці містом. В примарному світлі малопотужних електричних ламп, що вже  до болю нагадують керосинові, тінь блукає проспектом, роздивлюсь нові зміни, що привнесло щоденне життя. Колись тінь сама була частиною цього світу, і сама прагнула до цих змін… Але тепер, коли матеріальність та раціональність залишилися в нічних мареннях, тінь почувається такою чужою, такою непотрібною саме тут, в цьому хоч і не губернському, хоч і не в ім’я імператриці, але такому близькому місті. І щоночі, із кожним разом, із кожною зміною, із кожною забутою подією, із кожною невимовленою буквою, тінь становиться все слабше, все примарніше, відступаючи у світ надприродних  сил, туди, де подібні їй знаходять свій споконвічний спокій.

 

 

Днепропетровск, 10 октября 2010 года